В рамках тижня кафедри гуманітарних дисциплін викладачами к.психол.н., доц. Макух О.І., к.філол.н., доц. Пилипишин С.І., к.і.н., доц. Луговим Б.В. проведено відкриту виховну годину, приурочену 75‑ти літтю депортації українців із Польщі.
Депортація – примусове виселення з місця постійного проживання особи, групи осіб чи народів, визнаних владою соціально-небезпечними. Впродовж 20–50-х рр. XX ст. примусові виселення «соціально- й політично-небезпечних» осіб та народів стали складником репресивно-каральної системи СРСР.
9 вересня 1944 р. підписано угоду, відповідно до якої українці Закерзоння (Лемківщина, Посяння, Підляшшя і Холмщина) мали добровільно переїхати до УРСР. Проте переселення українського населення відбувалася за допомогою військових підрозділів. З прикордонних українських областей до Польщі виїхало понад 800 тис. осіб, а з території Польщі до України – близько 500 тис. осіб. Завершальним етапом переселення українців стала операція «Вісла» (28 квітня – 28 серпня 1947 р.) – етнічна зачистка решток українського населення на Закерзонні (бл. 150 тис. осіб), проведена польським комуністичним режимом за підтримки СРСР та Чехословаччини. Вцілому, понад 700 000 українців позбавили домівок і права жити на рідній землі комуністичні режими Польщі та СРСР у 1944-1951 рр.
Доповідачі акцентували увагу на історичних, психологічних, соціальних реаліях депортації та наголосили, що акція «Вісла», депортація 1944-1951 років – це шалений злочин комуністичної влади, яка нищила усі держави, до яких доторкалася. Кожна держава має право на своїх героїв, на своїх людей, яких ми шануємо і на своє майбутнє.