І мене в сім’ї великій,Цими березневими днями вся світова громадськість відзначає день народження геніального поета, художника, філософа України – Тараса Григоровича Шевченка.
Коли ми говоримо про високу духовність нашого народу, то перш за все уявляємо собі постать Шевченка – духовного пророка нації, без якого нам не усвідомити, хто ми такі, як жили на світі і як жити далі.
Тарас Григорович – велика і невмируща слава українського народу. В його особі український народ висвітив свої найкращі духовні сили і обрав його співцем своєї історичної слави і соціальної недолі, власних сподівань і прагнень. Під думи народні настроював свою ліру Кобзар, тому й оживало в слові його все те, що таїлося в самій глибині серця. Із тим скарбом – словом свого найкращого сина – український народ виходить до всіх людей землі.
Він жив стражданнями й надіями простого люду своєї ніжно любимої України, чиїм вірним сином був і за щастя якої самовіддано боровся.
Думи народу, його сподівання і прагнення були для Шевченка тим джерелом, яке підтримувало в ньому полум’яний вогонь творчості. Ніхто з українських поетів з такою ніжністю не відобразив у своїх творах невичерпну любов до свого краю, до свого народу, до чарівної української природи. Він здобув українській літературі загальне визнання і гідне місце в ряду національних культур світу.
Світлу пам’ять Кобзаря вшанували студенти факультету економіки і природокористування виховним заходом на тему: “Ми тебе не забудемо, Тарасе!”, яку оранізувала і провела куратор і студенти групи Ек-41Б. В рамках заходу студенти мали можливість оглянути виставку, присвячену Шевченківським дням, у музеї Книги.
Тарас Григорович Шевченко був совістю, голосом і піснею народу. Його слово багатогранне і містке, як саме життя, воно невмируще й вічне, нев’януче не розгубило свої сили й досі.
Шумінська О.Б.